(з мого старого зошита...)
І як ти міг зайти у мої сни,
Як міг назавжди в серці оселитись,
Забрати всю, не часточку весни,
Щоб знову не змогла я відродитись...
І як посмів без дозволу зайти,
Де іншого, можливо, я чекала...
І снився, і не раз, але не ти...
О, Господи... А мама ж і казала,
Що непомітно з'явиться одне -
Затьмарить розум, заблокує серце:
"Й тебе, моя дитино, не мине,
Побачиш... Зрозумієш... Та, не сердься...
Хіба ж я гіршого бажаю? Навпаки,
Як не мудруй - воно в тобі озветься,
Дізнаєшся, коли минуть роки,
Що справжнє не розіб'ється, мов скельце..."
Пригадую бабусині слова,
Бо й досі... Мабуть... Точно - не забути...
Я відчуваю ту любов, жива -
А ні зректися, а ні відвернутись...
І як ти міг зайти у мої сни,
Щоб не змогла я більше відродитись -
Закреслить геть усе з тії весни
І в моє серце болем заселитись...
- - -
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695904
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.10.2016
автор: Наташа Марос