Віщунко, стара, рудокоса!
Час випалив твоє волосся...
Важкі стали грона-намиста,
і часто у грудях "щось" тисне.
Та й плащ обважнів під дощами,
обшарпався з норду вітрами...
Стоїш між людьми німотою,
сама у собі - самотою...
-Та ні!... Серце маю гаряче!
Хіба що ніхто не побачить...
-А плащ?...
-То дарма, що порвався!
Та запал як був, так й зостався!
21.10.2016р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695893
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.10.2016
автор: Іванюк Ірина