Виходець
із покацапленого краю,
клаптик до клаптика —
мову свою збираю,
крихта до крихти,
мов тіло бійця порубане.
І нічого, що поки що —
вона лише рудимент.
Бо мова моя постала
квіткою з попелу днів.
Попіл століть цементується —
і вже пополудні
мова моя —
слів та речень залізобетони.
Мова моя — осатаніла
Елізабет Баторі.
І не тому, щоб жорстокістю
залякати чи похизуватись.
Просто довкіл накопичена
критична маса хижої вати.
І в будь яку мить
нас піднімуть в повітря
ватяні динаміти.
Та заздалегідь
завбачливо
підривників сліди я намітив.
Мій праведний гнів
не обпалить Людину —
я нелюдь січу та караю.
Я з попелу днів —
давня мова
славетних часів
докацапського краю.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695846
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.10.2016
автор: Олександр Обрій