Не всім і не скрізь бути гарними.
Печерами і буцегарнями
блукають лускаті, витрішкуваті,
ворушать хвостами і ріжками.
За мурами та парканами
побабченим і неприкаяним,
заточеним по резерваціях,
як бомбам — з нудьги розриватися.
Світ не обзавівся ще мапами
з почварами, злиднями, мавпами.
Де всі одоробла й опудала,
що лицями світ запаскудили.
Де покручі всі з поторочами,
що світові смерть напророчили,
фотографам снились в кошмарах і
їх шкіра зміїна — мов малахіт, —
манила вночі зеленавістю,
доводила кров до ненависті.
Пластичні хірурги з гримерами
опісля контакту з химерами
гидку пізнавали "красу", яку
раніше не бачив світ. Ба, якут —
зіщулений дідо, поморщений
чи старообрядець з Поморщини
в убогому дранті, неголений —
ті красені ще, що на голову
вродливіші, кращі за покручів.
Почвару побачивши, покричи,
згадавши: "Не всім бути гарними".
В печері, в тісній буцигарні ми
махали хвостами та ріжками.
Усе. Замахалися трішки ми.
На вихід! На волю! На світло йдем!
Заждіть. Вже прямує до вас Едем.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695778
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.10.2016
автор: Олександр Обрій