Нелегко відпускати, що було,
а особливо - світле і прекрасне,
бо серце, розбивається, мов скло,
як свічечка нічийна - гасне, гасне...
Нелегко забувати й десь іти
дорогами незнаними, новими,
випалюючи спогадів мости,
бо щось безцінне вигорає з ними.
І щось гірке лишається тобі
уже надовго в роті і у грудях,
таке, про що й не скажеш, далебі,
таке, що не показують на людях.
Таке, що наскрізь... Та, не варто, ні,
довкола розливати чорні ріки.
Усе колись минає вдалині,
нічого не було іще навіки.
І хоч нелегко тлумити думки
про те відбуле і таке чудесне,
під ноги просяться нові стежки,
до серця - щось невічно-піднебесне...
21.10.16 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695771
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.10.2016
автор: Леся Геник