[b][i]Олекса Удайко [/i][/b]
[b]«Долі клич»[/b]
(поезії, пісні)
[u]Видавництво «Глобус»[/u]
[i]Київ–2005[/i]
[b][i]Олекса Удайко[/i][/b]
[b]«На відстані»[/b]
(поезії, пісні)
[u]ЗАТ «Віпол»[/u]
[i]Київ–2007[/i]
Якось на Йосипа Бродського – майбутнього Нобелівського лауреата з літератури – подали в суд за неробство.
- Чим ви займаєтесь? – спитав суддя.
- Пишу вірші,- заявив Бродський.
- Відповідайте, чому ви не працювали?
- Я працював. Я писав вірші.
- Вірші у нас пишуть майже всі, – зауважив суддя. – Я питаю, у вас є нормальна, постійна робота?
Бродський, розгублено:
- Я думав, що це постійна робота.
Почувши таке, поета на півтора місяця забрали до психіатричної лікарні для примусового обстеження, а потім суд оголосив його неробою і засудив на 5 років заслання. В Совіцькому союзі, якщо поет не належав до жодних офіційних письменницьких організацій, за законами, він міг займатися літературною діяльністю тільки «у вільний від основної роботи час».
Та й тепер, кожен хто пише вірші має якусь «основну роботу».
Ця історія чомусь пригадалась мені, коли я зустрів такий поетичний рядок в збірці «На відстані»:
«…[i]Йшов поет і думав про лопату…[/i]» (НВ* с.80)
(Також пригадалося народне прислів’я: [i]«З одного дерева ікона й лопата»[/i])
В поета Олекси Удайка основна робота – вчений-вірусолог. Він провідний науковий співробітник, керівник відділу вірусів рослин Інституту мікробіології і вірусології ім. Д. К. Заболотного НАН України. Доктор біологічних наук, професор. Автор понад 300 наукових робіт і винаходів, трьох монографій.
Я не так давно мав приємність отримати від нього дві збірки віршів з дарчими написами. Тож поділюся своїми враженнями про прочитане.
------------------------
Про обидві збірки можна говорити в одному контексті, вони схожі тематично і жанрово. (Відрізняються лише за розмірами – книжечка «На відстані» кишенькового формату, а збірка «Долі клич» – звичайного.) Обидві містять вірші, пісенні тексти, ноти для пісень, музику до яких написав сам Олекса Удайко. Поезії написані українською, російською мовами. Є навіть один вірш написаний німецькою мовою – «An Weiden» (НВ с.49)
До поезії Олекса Удайко ставиться швидше не як до інтелектуально-естетичної вправи, а як до своєрідної віддушини. В його поетичному світі домінує любов. Любов у всіх її варіантах, навіть в такому, який можна назвати «не зовсім щаслива». Та зрештою, [b]нещаслива любов[/b] чи [b]не розділене кохання[/b] в історії літератури більше посприяло написанню віршів ніж [b]щасливе[/b] і [b]взаємне[/b]. Можливо, причину занурення автора в художню творчість розкриє ось це висловлювання в розділі "ЕЙ-форизми":
[i]Любов – це хронічна хвороба,
від якої є лише один засіб –
взаємність. Коли такої нема,
шлях такої любові – в пекло.
А ще… в творчість.
Кожен дорогу вибирає собі сам.[/i]
(НВ с.90)
Або іще на підтвердження цього припущення таке рубаї:
[i]О, як мені і день, і ніч болить
Твоя роздвоєність і нерішучість…
І знов в мені спалахує пишучість –
Мій анальгетик, моя у драмі участь.[/i]
(НВ с.82)
Найчастіше свою увагу поет зосереджує на жінці і всій гамі стосунків з нею (тілесність, сім’я, філософія). В його поетичному світі кохання домінує. Серце поета відкрите коханню.
[i]Відчуй мене, моя кохана,
І осінь ту п'янку, багряну,
Що милостиво дав нам Бог,
Щоб лебедіти в щасті вдвох…
Відчуй мене! Бо лиш з тобою
Ділю не злу, а щедру долю,
Бо неминуще не мине...
Відчуй мене! Відчуй мене![/i]
(ДК с.45)
Автор прагне ідеального**, чи хоча б ідилічного*** кохання
[i]Як хотілось садок посадити,
чорнобривці у нім поливать..!
Там були б і веселії діти,
й наша мила, земна благодать. [/i]
(ДК с.42)
Відчувається, що поет небайдужий до «тілесності» в коханні і в поезії. (Можливо тому ілюстраціями до збірочки «На відстані» обрано художні фото оголеного жіночого тіла).
[i]Гармонія тіла й духу
п’янкіша всіляких втіх!
Ця сила і нас злучила,
як з’єднує святість й гріх.[/i]
(ДК с.39)
[i]Розцвіли півонії садові,
Розпустивши пелюстки свої,
Мов уста знеможені, медові,
Мов безумні пристрасті твої.[/i]
(ДК с.51)
Та навіть в любовній ліриці в автора присутня якась зажура, озирання на «[i]знегоди, смуток і печаль[/i]».
[i]І будуть нам ще тихі, мрійні ночі
І зір рясних безкрая благодать,
І ще не раз вдивлятимуся в очі,
Щоб все, що в серці зріло, їм оддать.
І ми зійдем з тобою на вершину,
З якої видно неосяжну даль:
Святу Любов – на самій верховині,
Внизу – знегоди, смуток і печаль.[/i]
(ДК с.54)
Ця особлива любовна жура́ передається навіть пейзажу:
[i]Осінь... Дощ за вікном...
Жабонить щось у шибку...
В мене – спогади знов,
Як сполохані рибки...
І пливуть, мов туман,
Дивні обрії сині –
Днів щасливих дурман,
Що в душі і понині.[/i]
(ДК с.58)
[i]Осінній дощ – не літня злива:
Мрячить помалу, плаче мов.
І ніч глуха, сумна й зрадлива
Наводить смуток знов і знов.[/i]
(НВ с.53)
Найбільш частим об’єктом поезії пана Олекси є кохання, що минає.
[i]Сумніви наші вже стали нестерпними –
в серці невимовний біль.
Плинуть роки неспокійними серпнями,
плаче омріяна ціль.[/i]
(НВ с.49)
Є звичайно і сподівання на реанімацію почуттів:
[i]Не журись, що бліднуть наші очі,
Що в очах не та вже благодать, –
Як впадуть на землю тихі ночі,
Ми готові їм усе віддать!
Не журись, що з неба котить осінь,
Що зоря захі́дня зустріча, –
Ще вербена нас у гай запросить,
Щоб весну відчути в ранній час![/i]
(ДК с.56)
[i]І вже жевріє в мінорі
нескладне передчуття:
скоро гратиму в мажорі,
бо зміню своє життя![/i]
(ДК с.29)
Розчарування в любові відкриває нові шляхи до розуміння життя, відношення до нього.
[i]Ти – про літо.
Я – про жито.
А в душі сама зима:
не прожите
пережите –
і тебе в мені нема.[/i]
(НВ с.25)
[i]Прости мені за ті роки і версти,
що так бездарно мимо пропливли
й залишили слова - сухі і черстві –
і вчинки – то незграбні, то малі.[/i]
(НВ с.47)
Сумніви і сумування в коханні завжди породжують легкий філософський сум:
[i]Неосяжність щасливої миті
Бережуть нам пожовклі листи...
Випадковості вже пережиті,
Неминучість ще треба пройти.[/i]
(ДК с.100)
З висоти свого життєвого досвіду автор напівжартома, напівсерйозно дає пораду сімейним людям в такому рубаї:
[i]Жінки! Любіть своїх чоловіків!
Не лиш у день авансу чи зарплати…
Бо в інші дні вони почнуть кохати
Чужих!..
За щире серце – не за плату![/i]
(НВ с.83)
Американський поет і літературний критик Томас Еліот якось сказав «Хорошим поетом бути важливіше ніж великим поетом.»
Читайте вірші Олекси Удайка! Він хороший поет.
========================
( )* – в дужках номер сторінки в збірці
НВ*– збірка поезій Олекси Удайка «На відстані»
ДК* – збірка поезій Олекси Удайка «Долі клич»
[b]Ідеальне[/b]** – те, що відповідає поняттю про ідеал – досконале, відмінне, чудове.
[b]Ідилічне[/b]*** –те, що зображує мирне, безтурботне життя, близьке до природи.
----------------------------
Євмен Бардаков
18.06.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695713
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.10.2016
автор: Віктор Ох