Осене, тривожиш мою душу,
Цуценям гризеш кінцівки пальців.
Листя розмальовуєш і сушиш,
Подих креслиш на зіниці-кальці.
Розглядаєш сірими очима
Результати праці. Я питаю:
- Рада? Ні?
Погойдуєш плечима.
- Роблю те лиш, що робити маю.
Златом граєш, наче королева,
Поки Жовтень – твій синок, у русі.
А тоді оголюєш дерева,
Мов дитя до купелі матуся.
Осене, сумна ти і весела,
Сміло йдеш до свого епілогу.
Завертаєш у міста і села,
Зимоньці протоптуєш дорогу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695698
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 20.10.2016
автор: Крилата (Любов Пікас)