Нічого вічного у світі цім немає.
Летять роки - і з ними все мина.
Одна любов лиш вічною буває ...
Але й вона не кожному дана.
Як часто у житті ми не плекаєм
Це трепетне і ніжне почуття.
Воно ж, як квіта, в нашім серці розквітає,
Їй треба догляду, взаємності, тепла.
Буває, кинем спересердя слово,
Мов ніж у серце, мов на рану сіль,
Байдужістю, брехнею знову й знову
Приносим серцю люблячому біль.
Любов - міцна, вона не вмить згасає,
Дає багато шансів на життя ...
Як та вода, що камінь роз'їдає,
Слова і вчинки нищать почуття.
А серце любляче готове все простити:
І черствість, й холод і душі пороки.
Лише любов у світі може вічно жити ...
Проте й її вбиваєм ми жорстоко.
© Зоряна Кіндратишин
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695421
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.10.2016
автор: Зоряна Кіндратишин