Пройдуть дощі, бо все таки пройдуть,
і Бог веселку з неба перекине
на берег той, де зморені сивини
оплакують роз*ятрену біду.
І сонця диск метнеться догори,
бо й що йому злягати від недуги?
Під хмарами народимося вдруге
із душами й очима дітвори.
Хтось розгойдає трави золоті,
аж ті забудуть, що вросли у землю.
Світитимем, аби не було темно,
як ангели, пророки чи святі.
І будемо визбирувать зерно
у кошики, у вишиті торбини,
аби добро зростало - не сивини
і, Боже борони, щоб не ярмо!
Прийде пора й відлуння парасорль
розтане, мов непройдені тумани,
і бовтати калюжі перестане
розчахнуте наругою весло.
11.10.16 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695158
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 18.10.2016
автор: Леся Геник