Я бабку з дідом, так часто згадую.
Мені бракує дуже їх.
Я саме більше пам'ятаю.
Онука перша, я була у них.
Коли було мене три роки,
Ми жили в Києві тоді.
В столиці, на Батиєвій горі.
Коли, якийсь професор сказав батькам моїм:
- На море її треба везти!...
Що тільки там, можливо...
Одужати у мене є можливість...
Але, ми ще почули,
Думку лікарів своїх,
Тутешніх, рідних... бабку і діда.
І після їхньої розмови.
Ми з батьком...
Вирушали в подорож на море.
На безцінне море на землі.
І ми поїхали в рідне село,
Де вже на мене там чекали.
І бабка з дідом,
Відразу, в обійми прийняли свої.
І розпочали... мене виходжувати...
По своєму, по сільському.
То свіжим молоком пряженим,
Чи сиром смачним, тепленьким,
Ось тільки відігрітим.
То яблучко, то грушку, чи сливу,
Ось тільки зірвану в садку.
Усе тоді...мені було призначено,
Найкраще, найсмачніше.
Тільки одне, тоді я не хотіла їсти,
Це свіжі яйця...
Які завжди, збирали в вечорі разом.
І ось тоді...
Щоби мене заставить випите,
Бодай одне яєчко...
Мій дід мені,
Руками і ногами плескав!
І було смішно так, і весело тоді!
...Безкрайнім було щастя їх,
Коли нарешті...яйце я випивала.
А ще...
Ми з бабкою,
Весь час були надворі.
Разом худобу виганяли в поле,
Гусей пасли біля городу на межі,
Ходили разом по кропиву.
І бабка, дозволяла босоніж стрибати по траві...
Яка то була благодать,
Роззутими ногами землю відчувати.
А вечорами з дідом ,
Біля коней сиділи довго,
І чувши як кінь жує овес,
Дивилися на поле...
На небокрай коли сідало сонце,
І теплий вечір, як вечірня казка...
Заколисував мене, в міцний сон...
Ось так, я з ними лікувалась.
Вони були мені,
Найкращі лікарі!
Таке чарівне сільське повітря,
Турбота щира рідних бабки і діда,
Мене поставили на ноги.
І я одужала мерщій.
Для мене, місце це в селі,
Святиня із святинь!
Там де любов,
Турбота близьких тобі людей,
Безмежна відданість.
Нагадує про рай у Бога...
Тому що Бог!
Це є любов без меж.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695120
Рубрика: Присвячення
дата надходження 18.10.2016
автор: Ангеліна Гай