Ще нічого не сталося, навіть не листопад,
ще ковтають слова мої рідні високі стіни.
Я б ішла за тобою, хоч сліпо, хоч наздогад,
але тіло твоє не виходить тепер із тіні.
І нічого такого – ще сняться хороші сни,
ще ховають під ковдрами люди останню віру.
Я напевне вгадаю тебе поміж тим, що зник,
і між тим, що приходить до мене з обличчям звіра.
Я напевне вигадую темні твої сліди.
Голос тане і тихо лягає на душу гладдю:
«Ще нічого не сталося. Ще не було біди,
та не треба боятись, не можна боятись, Катю».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695089
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.10.2016
автор: Катка