Я не хочу брехні, тож чекаю на правду в надії:
Як прийде, то віддам її ангелу, як оберіг, –
Хай боронить усіх і заходить в хати пообідні,
Щоби кожний в собі мою правду у серці зберіг.
Я не хочу брехні, та вона, як заразна короста,
Проникає в тіла та у душі непевних людей.
Тож кидаю її без жалю і без суду у простір,
Де немає життя для брехливих, підступних ідей.
І, напевне, тому диваком я в юрбі почуваюсь,
Все ж затято іду по дорозі до правди й брехні.
Може краще брехню запросити до власного раю –
Стану жити життям, яке мають державні мужі.
Але ж правда стоїть сиротою обабіч дороги.
Снують люди, ховаючи очі блудливі свої.
Я за руку беру, веду правду у ЗМІ коридори, –
Може там вона знайде належний притулок собі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695028
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 17.10.2016
автор: Г. Король