Осінь прийшла чомусь несподівано,
Стало холодно, вітром осіннім віє
А я, як дитина, ще довго вірила,
Що літо повернеться й теплом зігріє.
Нам би якось дочекатись весни,
Сонця в душі й затишку в серці.
Може, любов допоможе нести
Те, що сьогодні так важко вдається.
Осінь сховала сонце за хмарами,
Густим туманом землю вкрила.
Наші тіні стали нам примарами,
Наче втратили у коханні крила.
Нам би зігріти теплом один одного,
І засадити життя наше квітами,
Щоб не було поміж нами вже болю жодного,
Бо ми з тобою так і не стали рідними.
Осінь розгулює затяжними дощами,
Листя багряне під ноги стелиться.
Вітер розлуки ходить за нами,
У душі було холодно, а тепер - метелиця.
Нам би якось ще хоч раз зустрітися
Без поцілунків, обіймів, слів,
Біля каміна ми будем грітися,
Взявшись за руки, наче одні ми на цій землі.
Осінь тоді не злякає нас холодом,
Навіть осінній мороз - не біда.
Тільки не хочу я стати спогадом,
Буду для тебе як юна весна.
Нам би ще жити (хочу вірити в краще),
Осінь мине - і настане весна.
Я ще кохаю і знаю: все вдасться,
Тільки щоб зараз я була не одна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695019
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.10.2016
автор: Оксана Лащик