Дощ ллє і ллє, неначе небо плаче безупинно
І сльози ті течуть вмиваючи заасфальтовані дороги
Деревам шепче вітер колискові, роздягаючи невинних
Скидає їхні листя до людей під ноги
А люди як комахи у думках своїх дурних зариті
Все метушаться, ігноруючи свою мізерність
Хоч холод ззовні, душі їх, а не тіла, закриті
Вони занурені вже зовсім у бридку буденність
За тим усім, що нібито для них важливо
Вже навіть розучились бачити красу природи
У них в серцях давно вже сипле чорна злива
Вони ж-бо нарікають на погоду...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694855
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.10.2016
автор: Анічка Заровська