Місяць в ніченьку гожу,
По землі неозорій.
Наче вісточку Божу,
Стелить стежкою зорі.
Тільки стежка не гріє,
Хоч стає золотою.
І плекає надії,
Смерть за стежкою тою.
Над холодним окопом,
Злючі кулі літають.
Зорі кинуті скопом,
Поки ще догорають.
Нічка тягнеться клята,
Зір згорає багаття.
Лиш спасає солдата,
Біля серця розп’яття.
Де окопи, де ями,
Зорі гаснуть поволі.
Понад них мотилями,
Людські душі і долі.
Місяць в ніченьку гожу,
По землі неозорій.
наче вісточку Божу,
стелить стежкою зорі.
2016р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694676
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 16.10.2016
автор: Мартинюк Надвірнянський