І жоден з потягів в яких я їхав ,
Не зміг довести до твого міста ,
Плацкарти стали мені втіхою ,
Хоча інколи все здавалось диким .
Так музика гучно деколи грала ,
Коси плутались в старій павутині ,
Люди пили граючи в карти ,
На вигляд щасливі , жаль з мертвими очима .
В таких плацкартах ,
Я відчував без тебе сильну тугу ,
Здавалося тонув у сірих масах ,
Людських байдужостей й смутку ,
В очікувані порятунку і лікарства .
Летіли дні , обличчя мінялись ,
Не звертав вже уваги на те ,
Що місця так мало ,що мов риби в калюжі
І повітря не вистачає нам всім.
І на станціях уже не виходжу ,
Та й і смислу напевно немає ,
Я піду покурю між вагонами ,
Із міцним не солодким чаєм .
І жодні колії досі ,
Не довезли до твого міста ,
Так поступову втрачаю мрію я ,
Побачити твоє обличчя .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694568
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.10.2016
автор: moon_in_the_dark