ти тихо виходиш із хати
навпомацки грієш руки
нехитрість плаксивого жовтня
у горах би десь перебути
моя половинна нічліжка
сивіє на ранок травою
тепер вже не важко бути
дзвіницею неба німого
бо все
що вершиться поряд
офірує в спеку видіння
та й зрештою
чи не холодно
бути чиїмось прозрінням
і зовні себе виглядаю
дещицею слів-перевтілень
стоїть незакінчений жовтень
мій голос вбирає в іній
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694164
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.10.2016
автор: Нова Планета