Залюблена, плекана лиш тобою,
Як квітка екзотична, у тім світі.
Невміння спілкуватися з юрбою
Холодить душу…Як маленькі діти,
Не доросли пишатися собою.
Веселиця та сонце, у стосунках,
Бажання щирі руку простягти,
Окреслений і праведний керунок,
Довірою закріплені мости
Та золоте руно – у подарунок.
Неправда – за дверима, у чужих…
Ми не один вже з’їли пудик солі,
Угамували не одне із лих…
В дідівських шафах залишилось молі,
Звільнити б нині хоч одну із них…
В міцних руках, в блаженнім супокою,
На землю лячно босими ногами,
Сполохана чужих брудною грою…
Любов дарує кольорові гами,
Не обросла ще шкірою товстою…
Любити всіх, леліяти кохання,
Сльозою щастя умивати світ,
Лиш вибраним чесноти притаманні.
Горить зорею Божий Заповіт,
Благословен, хто з Ним, на многа літ!
10 жовтня 2016
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693980
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.10.2016
автор: палома