Пожовтілі поля відсвітили житами,
Журавлі покружляли і зникли в імлі.
Вслід пір’їнку з крила вітер ніс над хатами,
Та метелик – листок відлетів від гіллі.
Лиш минулося літо і відразу ж натомість,
Затягнулося небо, прогриміла гроза.
Важко дихати стало й затаїлася чомусь,
Мов росинка в траві під повіку сльоза.
Всього було в житті, скільки пройдено верст,
Та світ з осі не зірвався ще досі.
І стою, і стою одинокий як перст,
Зустрічаю, чи то проводжаю вже осінь.
2016р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693966
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.10.2016
автор: Мартинюк Надвірнянський