[i]Я зустрівся з Бобом Діланом,
Задивився в його окуляри,
Там відбились суму ще не прочитані хмари
І дощ важкий вибив мою колію,
Сорок літ я не знати куди повзу...
Взявши мої уламки,
Він вигукнув " Олрайт !
Тільки про людей якось не забувай,
Вони будуть в пазусі камінь носити,
А Ти маєш їх всіх полюбити...
Наша планета нагадує мячик,
Яку кидає у війни, то в сон
Та є ще струни, душа - святий камертон,
Зіграй так, щоби заплакав біс,
Легко стати пастухом серед баранів і кіз...
Вирви моє серце,
Кинь його у весну,
Хай воно підживить надію мертву шальну,
Що любов"ю пройметься світ до костей ",
Крізь скельця горів його погляд ясний...[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693839
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.10.2016
автор: Мандрівник