Кожну ніч у мене руки німіють,
Як колись, коли ми з братом фундамент робили
Для Дачі його багатостраждальної,
Але вона йому щастя дала на роки.
Кожну ніч встаю і звішую руки вздовж тіла –
Тоді оніміння стікає до кінчиків пальців,
А під ранок цей стан фіксується тихо
І дарує мені сон, десь до сьомої ранку.
Кожний день працюю і долаю це оніміння:
Молоток і пила,
Олівець і пензель,
Абетка по чорному компу –
Все вимагає чекання, коли оніміння майже минає.
Скільки форм оніміння в житті я вже подолав?
Скільки разів здавалось, що це вже в останнє?
То я спокійний, то я долаю і це оніміння,
Бо попереду ще багато треба/хочу зробити.
10.10.2016
Липовий Скиток
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693623
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.10.2016
автор: Левчишин Віктор