Усе життя боявсь НКВС
Мій свекор. Та й було чи що страшніше?
Від вовка зайчик у терни – та й щез,
Від лиса в нірку шусне сіра миша,
А що в степу – людина між людей,
Як їх – загін, а ти не маєш зброї?
У свекра батька вбив «НКВД» -
Чи то святого, а чи то героя:
Роздав селянам дещицю зерна,
Бо ж люди мруть, а їсти взяти ніде.
А син вцілів. Підріс. А там – війна,
Став неборак одним із «чорних свиток».
Чіплялись. Відчепились врешті-решт:
Набридло під підозрою тримати.
Попасти будь-хто міг би під арешт –
А хто б лишився бігать з автоматом?
Та й люди поважали: хоч малий,
Але розумний і хоробрий в міру,
Хоч був на окупованій землі,
Не раз уже ставав за командира.
Вже до кінця доходила війна,
Вже воювали у чужому краї,
Коли оце покликав старшина:
«Ходи скоріше – особіст чекає!»
Пополотнів… чи довго до біди?
Сидить у штабі особіст мордатий
І владно так наказує: «Гляди
І слухай! – будеш нам доповідати.
«Та я ж не справлюсь! Я ж – селюк простий!»
(Будь що молоти – підпис лиш не ставить!)
«Захочеш – зможеш! Годі, не тремти!
Йди, заспокойся – і давай за справи!»
І що ж робити?! Боже помагай!
Аж ось і надійшла ідея вдала:
Налився бурячихою – гай-гай! –
І став кричати, що завербували.
Де й голос взявсь: «Я майже особіст!
А ви усі – прислужники фашистів!»
Про всяк випадок виконав «на біс».
Тремтів. Однак – душа і совість чисті.
Отак і жив незламний наш народ:
Крізь бурі пройде, проросте крізь терни…
…Блукала чутка, що в десятку рот
Таке «пияцтво» стало характерним…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693560
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 10.10.2016
автор: Кузя Пруткова