Закотилося у траву яблуко. Стигле, сонцем напоєне, літом зрощене.
Солодке мабуть.
Яке ж воно гладеньке та блискуче. Так і в руки проситься. Аж їсти шкода. Та дуже вже виглядає спокусливо. Хрумке. Соком налите.
Мабуть.
І не сховало ж листя опале, не закотилося кудись ген на дорогу. Ото у руках уже. Справжній осінній дарунок. Розщедрилася осінь.
Укушу.
І обличчя кривить гримаса відрази.
Та воно ж гниле. Ще й кислюще.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693015
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.10.2016
автор: Траяна