Як те лоша – у чисте поле,
Де вітер, сонячні простори.
Де іскри з-під копит летять
І непомітна навіть гадь,
Де сіють й жнуть, забувши горе.
У мозку думка сокровенна:
Творити істинне, священне.
Наповнена життєва жила,
Зродитись слову – з неба сила,
Рука Його благословила.
Встеляти поле рим квітками,
Камінчики лиш де-не-де,
Буває, що «коса на камінь»,
Посіяне жнець вперто жне.
Воно ж – у небо та піснями…
Ніколи слово не мине!
4 жовтня 2016
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692469
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.10.2016
автор: палома