Стоїть незрушно в небі Оріон,
Вартує спокій Місяця щоночі.
Ритмічно стукає колесами вагон,
Який везе мене додому неохоче.
Мені самотністю навіює думки,
А Ніч навмисно розсипає зорі,
І Місяць вже не спить, він навпаки
Мандрує хвилями у зоряному морі.
Здається ніби зупинився час,
Й хвилини перевтілились у вічність.
Ці зорі Ніч розсипала для нас,
А ми не помічаєм їх величність.
Для того, щоб побачить цю красу
Достатньо лиш підняти в небо очі,
Бо справді непідвладні опису
Картини, що малюються щоночі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692156
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 03.10.2016
автор: T.I.