Стальний загартувавши дріт
У кузні, батьківській, в селі,
Зробив пружину до воріт,
Ще й покрасив її в смолі.
Пружина довго слугувала
У господарському дворі,
Сама ворота закривала
І так щоденно до зорі.
А там з роками поржавіла
І розломивсь її виток,
Пропала пружності вся сила –
Заліза залишивсь шматок.
Подальша доля зрозуміла:
Стара непотріб «загула»
Здали в металолом «на мило»,
Здали й забули що була.
Отак і між людьми буває
Потрібен тільки до тих пір
Поки здоровий, помагаєш.
А після цього – поговір.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691910
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.10.2016
автор: Микола Поділля