Зачарований святий пеньок мовчить.
Він жде на нас, хоча і вічність вже минула.
І спеки жар, і мошкара, і дощ, і сніг,
і вже по сто раз все це було.
Без нас його прогризли мурашки
І мох по нім поліз лапатий,
І дідуся від всіх сховав бур’ян,
Щоб він зберіг роман наш непочатий.
Хтось йде весь час направо і наліво,
Бреде, чогось шукає хтось...
Але не ті, чужі всі і не милі,
Не щирі і не справжні, в них бракує щось...
А він сховавсь й засумував. Один.
Не чутно наших легких кроків,
Які і гріють, і летять, і шаленять,
І розсміються і зупинять роки...
1997
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691816
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.10.2016
автор: Лєна Дадукевич