Коли зовсім падаєте духом, приходьте до мене в лікарню. Один обхід ракового відділення вмить вилікує вас від всякої нудьги.
Е.М.Ремарк
А з неба тихо капало проміння.
І ти горіла тихо і розкішно.
Провиною у всьому те створіння
Десь вешталось красиво і так ніжно.
У тебе ще лишилася надія,
У неї 7 життів і то так прикро.
Бо сонце завтра ще раз проясніє,
Але тебе під ним уже не видно.
Закутавшись у плетево зневіру,
Мовчиш, хоч маєш, що сказати.
За що ти так шалено заздриш звіру.
За що йому ти будеш дорікати.
Твоє життя складалося із пазлів,
Які нещадно вітер розгубив.
Пробач його прошу тебе, будь ласка.
Виною всьому є оці коти.
Вони не знають ціну й спрагу долі.
У їх мережах перемкнуло страх.
В них 9 вічностей і 9 рівнів волі.
А ти читаєш на своїх вустах
Злий вирок, виклик на двобій,
Де в лідерах навряд чи є людина.
І що в такому разі є тобі:
Боротися чи дати часу плину?
Померк вогонь, і ти уже далеко.
Вона лежить розкинувшись зрадливо.
Чому в котів усе так надто легко?
Чому завжди надскладно все в людини?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691535
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.09.2016
автор: Аліна Кулеба