Ворона любить каркати удень,
Підспівуючи в пісні солов'ю,
Коли лежать на полі втрати військ,
А поле настогналося в бою.
Та соловей, злетівши вгору,
Побачивши навкруг усе, змовкає.
Ворона все ж кричить, кричить,
Й не дивно - що їй заважає?
Бо всі мовчать, чому б не поспівати?
Бо ноти всі однакові для всіх...
Та ось у неї хтось жбурляє камінь,
Вона дивується, який за нею гріх?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=69145
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.04.2008
автор: Noctivagus