Не квітчаю сю осінь омріями,
не вінчаю сі ранки надіями,
бо сльоза обернулась у камінь
на мальованій дійсністю рамі.
Бо немає вже доброї радоньки,
ані віри незлої, ні правдоньки -
лишень кучері чорної зрадниці,
котра пнеться іще у порадниці.
На пусте, бо світання проплачені...
Вже не марю про тихі побачення
з небрехливим і сонячно-чистим.
Із покорою жду падолисту.
Потім - снігу, жаскої хурделиці,
доки всюди нарешті застелиться
не брудне і, як звикле, невміле -
а лиш біле, по-справжньому біле...
29.09.16 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691437
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.09.2016
автор: Леся Геник