Похмурими фарбами розмальована осінь…
Похмуро шумить невелика ріка….
Але терпіти залишилось трохи
Ще мить – і похмурості більше нема….
Але й нема й кольорових барв
Їх більше ніколи не розсипле лелека,
Що у вирій повз пролітав….
І розфарбовував небо….
Миготіла похмурість, кольори миготіли
І у танці, єднаючись , вони мінялись місцями
Але мені набридло, я не захотіла
Мати життя вкрите полосами….
Останній лист падає мені на плечі….
І я здригаюсь від раптового прозріння
Я дивлюсь як річечка хлюпоче….
І думаю про себе : Божевільна….
Якби не похмурість осені я ніколи не знала б
Ті кольори веселкові, що приносили стільки щастя
Якби чорної полоси в моїм житті не існувало
Воно не було б таким прекрасним….
Якби не чорність половинчаста життя
Я була б тоді сліпою….
Я б не бачила де та межа….
Між світлом та тьмою….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691391
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.09.2016
автор: Можна бути собою?