Райські яблука*

Я  колись  все  ж  помру,  кажуть  ми  зазвичай  помираєм.
Як  би  так  угадать,  щоб  не  сам,  щоб  у  спину  ножем.
Убієнних  жаліють,  відспівують  й  балують  раєм.
Не  скажу  про  живих,  а  покійників  ми  бережем.

В  грязь  ударю  лицем,  завалюся  картинно  я  набік
і  рвонеться  душа  на  украдених  клячах  в  галоп.
В  дивних  райських  садах  наберу  рожевіючих  яблук,
жаль,  що  їх  сторожують  й  стріляють  без  промаху  в  лоб.

Прискакали,  дивлюся  і  бачу  –  не  рай  це,  болото,
маячня,  гола  пустка,  фантом  і  суцільне  ніщо…
А  всередині  того  нічого  –  масивні  ворота,
й  величезний  етап  на  ворота  дививсь  під  дощем.

Заіржав  корінний,  зупинив  його  лагідним  словом,
та  з  мочал  реп‘яхи  ледве  видрав  і  гриву  заплів.
Сивочолий  старик,  щось  там  довго  возився  з  засувом,
і  кректав,  і  бурчав,  і  відперти  не  зміг,  й  десь  побрів.

Величезний  етап  не  промовивши,  жодного  слова,
лиш  навприсядки  враз  з  онімілих  колін  пересів.
Тут  малина,  братва!  –  оглушило  малиновим  дзвоном.
Все  вернулось  на  круг  й  розіп‘ятий  над  кругом  висів.

А  апостол  старий  все  на  стражу  кричав,  комісарив,
знов  покликав  когось  і  затіяли  знов  відчинять…
Палку  хтось  підхопив  та  з  розмаху  об  рейку  ударив,
і  всі  кинулись  дружно  в  прекрасну  оту  благодать.

Я  впізнав  старика  по  сльозам  на  щоках  його  дряхлих.
Це  ж  апостол  Петро!  Ой,  який  же  я  все  ж  остолоп…
Ось  вже  кущі-сади  і  там  безліч  морожених  яблук,
але  їх  сторожують  й  стріляють  без  промаху  в  лоб…

Всім  нам  блага  подай,  чи  ж  багато  випрошував  я  благ?!
Лиш  би  друзі  рядком  та  дружина,  щоб  впала  на  гроб.
Я  ж  для  них  накраду  тих  рожевих,  морожених  яблук,
жаль  сади  сторожують  й  стріляють  без  промаху  в  лоб…

В  занімілих  руках  свічі  плавились,  як  в  канделябрах,
а  тим  часом  я  знову  конячок  пустив  у  галоп.
Я  натряс  і  набрав  тих  рожевих,  морожених  яблук
і  за  це  мене  холодно  вбили  без  промаху  в  лоб.  

І  погнав  я  коней  геть  від  згубних  тих  місць  і  закляклих.
Коні  голови  вверх,  та  вудила  і  я  закусив.
З  батогом  вздовж  обриву…  Рожевих,  морожених  яблук
я  тобі  привезу  –  ти  чекала  і  рай  відпустив!

27.09.2016

*  Спроба  перекладу  чи  за  мотивами  твору  Владимира  Высоцкого  „Райские  яблоки“.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691035
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 27.09.2016
автор: Олександр Мачула