Тиха вода полумяним потоком
Рано чи пізно розтавить все по місцях.
Тиха вода, рік за роком,
Розмиває каміння в якому застряг..
Листя осіннє шаром тоненьким
Вкриє пістяву противну журбу..
Листя осіннє стежку простелить..
Стежку розстелить.. Та чи вірно іду?
Давнішні рани досі болючі
Стигнуть між метушні днів.
Давнішні рани забути не зволять
Звідки ішов і куди я хотів.
Сизі тумани, сирість осіння
Знову холодні дощі..
Сизі тумани навчать йти наосліп..
За покликом серця, і без відчуттів..
Ранки холодні. Кава зігріє.
І приведе у порядок думки.
Ранки холодні душу розбудять,
І зламати поможуть іржаві замки.
Темрява ночі тихо лякає.
Знову мурашки, але.
Темрява ночі кров розганяє.
В людях покаже гниле.
Чорна земля усіх прийме.
Знаєш, вистачить місця усім.
Чорна земля стане крапкою
В кожному клятім бутті.
Час невблаганний.
Осінь під номером двадцять один.
Час невблаганний
Все більше плодить домовин.
Але впевненим кроком, не поспішаючи,
Рушу в чергову зиму.
Але впевненим кроком, тихо і твердо,
Тепер бачу куди я іду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691003
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.09.2016
автор: MAKSSTAL`