Торішнє листя не зігріє літом.
Покійно крижанить схолола кров.
Яка у нього сповідь перед світом,
Коли смерть в очі заглядає знов?
Чи є у тім його гірка провина,
Що боляче дивитися до сліз,
Як вітер розпинає тополину
Й сміється з мук нагих беріз.
Тужавість осені у небі чистім
Шлях перетне несказаним словам,
Впаде у сон червлене міддю листя,
Щоб прорости напровесні життям.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690871
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 26.09.2016
автор: Вікторія Коваленко