Мої бурхливі води розбиваються об твої скелі.
Чи знаєш ти, як звучить найстрашніший крик?
Як порОжніє чорновик
Як у тілі душа не знаходить оселі.
Той крик висушує все до пустелі
Що простягає на материк:
Від моєї постелі
до твоєї постелі.
Про нього думаєш: лише б зник.
Люди ж зникають час від часу, навіть коли існують.
Чи то просто снують?
Цілують…
Правда в тім, що найстрашніший крик не звучить.
Він мовчить.
Безкінечно мовчить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690863
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.09.2016
автор: Марія Дачковська