У Львові дощ паде мені за комір.
У Львові чути голос поколінь.
Це місто вільних тисяч і мільйонів,
Небачених розлук у далечінь.
У Львові дощ нагадує про місто,
Де ми росли, любили і цвіли.
Любили до нестями, міцно, чисто,
А потім виросли, не тямлячи коли…
Вином ковтали наш останній вечір,
І дощ ішов, ішов ,не перестав.
Останній день упав на наші плечі,
Піднявши цю любов на п’єдестал.
Мені ж не треба ні грошей, ні слави -
Лише щоб зникла відстань вікова,
Бо плаче небо, поїзди, вокзали,
Бо світ від сліз став бідний на слова...
#Юлія_Антоняк✨
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690664
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.09.2016
автор: Юлія Антоняк