Вона прийшла...побути до морозів
Вона зˊявилась,як завжди, невчасно,
З насупленим, застудженим дощем,
Постукала у шибку... несучасна!
Й навпроти сіла, вкутавшись плащем...
І, не скажу, щоб дуже ій зраділа –
Думки без спо́кою...думки... думки... думки...
«Заходь...прийшла ж...» на каву запросила,
Щоб не були збіднілими рядки...
«Як поживаєш? – просто запитання –
Що но́вого на грішній цій землі?»
Уважно слухала мої щемкі зізнання
І раптом...усміхнулася мені.
Мій подив у очах, і біль, і сльози
Вона не вперше бачить в свої дні.
Вона прийшла...побути до морозів,
Щоб розділить це горе й дні сумні.
«Не поверну полеглих, не зігрію...-
Сказала лиш...-тепло моє – міраж!
Та я допоможу всім, як умію –
Поглянь, який яскравий камуфляж!
Дивись – патріотичні в синім небі
Жовтаві крони – куполи святі.
І є надія – буде все, як треба!
Лиш разом зараз треба всім іти!
Докупи – мов міцний кулак триматись,
Одну на всіх нам долю цю нести!
Не зупинятися, і не здаватись!
І буде наша ще земля цвісти! »
...У філіжанках прохолола кава...
Тополя щось скрипіла нам стара...
Вона сумна сиділа і ласкава,
Це – просто осінь...ні, немов сестра.
©Тетяна Прозорова 23.09.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690647
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 25.09.2016
автор: Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)