Повільно й потроху охоплює смуток:
Вернулася осінь, роздмухала листя.
Раптовий безмежний печалі прибуток.
Я знову сама. Порожнеча. Обійстя.
І вкотре приб’ю до минулого цвях.
Це місто широке дощами розмите.
Тримаю себе, щоб не збити цей шлях,
Шарфом помаранчевим знов оповита.
Ці книги пожовклі чомусь не рятують,
Nirvana, Rammstein або Paradise Lost…
А ти (я кричу!), ну а ти мене чуєш?
Мабуть, не врятує уже і блок пост.
Ось ніч дощова і остання хвилина.
Я прошу, згадай мене хоч би на мить!
Аби неосяжна ця смутку година
Ураз роз’яснилась і стала блакить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690534
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.09.2016
автор: Ірина Морська