І де воно взялося тріпотливе,
Прозоре, чисте, як дзвінке повітря,
Кохання світле – квіткою розцвіле,
Пастелями весняної палітри –
В осінніх, вже останніх, стертих титрах…
І легко так увись, на павутинках,
Мережених теплом іще невтомно,
Вплітаються жагучі намистинки
П’янкого, мов вино і безсоромно
В невіданні, як завше, карколомнім.
І сваха златокоса ллє багрянець,
Врожайним соком впоює єство
І ружами розкішними рум’янець…
Тріщить по швах холодний статус-кво –
Розкішне те останнє прядиво…
Спинися, мить... Спини, спини його...
22 вересня 2016
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690454
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.09.2016
автор: палома