Матусенько, єдина, неповторна,
Цілую твоє зморщене чоло.
Роки твої перемололи жорна,
Таке було… Та щастя не було…
Була спочатку, начебто щаслива,
Та враз війна упала на поріг.
Забрала в голод діточок могила,
Із фронту не вернувся чоловік.
Сама, як перст, орала і косила,
Приймала тих, хто голоду зазнав,
А у неділю в храм завжди ходила,
Бо кожен мертвий там тебе чекав.
Була б сама, проте зустріла долю,
І затяглися ранені рубці,
Побігла вруна по пшеничнім полі,
Немов сльоза на стомленім лиці.
Твоє волосся, наче срібні струни,
Збиралися в заплетену косу,
Травневий вітер гнав зелену вруну,
А спомин витискав німу сльозу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690448
Рубрика: Присвячення
дата надходження 24.09.2016
автор: Віталій Назарук