Надто часто в серці порожнеча
виє лунко, наче блудний пес.
І настрашеність моя овеча
в шкіру - ніби сотня гострих лез.
Вивертають душу злі очиці,
що не мають істинного дна.
Я - звіриця в темному звіринці,
а дверей до виходу нема.
Навіть вікон у рожеву цятку...
Навіть пензля і пожухлих фарб...
Кожний слід веде чомусь у мряку,
де нема ні сповідей, ні правд.
Тільки тлінь і вичовгана ява
марноти на скверному столі,
тільки триба вічності лукава,
що давно відниділа в малім.
Я би рада визріти що інше,
думку в щось неприкре заплести...
Страшно, бо на серці все частіше
порожнеча виє, наче пси.
23.09.16 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690439
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.09.2016
автор: Леся Геник