Весну, мов долю, в полі зустрічаю,
Вона мені здається знов нова,
І ключ лелечий, першим що вертає,
Й землею щойно зроджена трава.
І синь небес, безмежна, особлива,
Обійми розпростерла знов свої
На призабуту постарілу гливу
Й пеньок, що пам’ять роду там стеріг .
Немає тут ані хліва, ні хати –
Розмножився-задичавів бузок,
Вітри гуляють цілий рік кошлаті.
Де піч стояла, горбик трав прижовк.
І хоч весна траву на нім розбудить,
Та чи життя від того ожиє?..
Коли народ історію забуде,
Майбутнє теж загубить він своє.
16.11.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690202
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.09.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)