Ми - войовничі діти рідної землі.

Беру  до  рук  батьків  моїх  "Кобзар",
Його  сторінки  у  задумі  я  гортаю,
І  подумки  лечу  увись,  до  білих  хмар,
І  пошепки  вірші  святі  читаю.
У  книжці  цій,  в  величнім  "Кобзарі",
Витає  дух  вкраїнського  народу.
Тут  наші  предки  йдуть  в  походи  на  зорі,
І  тут  течуть  Дніпрові  тихі  води.
Тарас  Шевченко  -  це  для  всіх  Пророк,
Він  справжній  син,  він  кращий  серед  кращих,
Він  нас  повів  крізь  терни  до  зірок,
Заляканих  й,  здавалося,  пропащих.
Ще  жодна  книжка  не  зрівнялась  з  ним,
Бо  тут  історія,  нема  де  правди  діти,
Тут  спогади,  їдкі,  неначе  дим,
Тут  всі  світанки,  і  усі  зеніти.
Читаю  й  бачу  сильну  княжу  Русь.
Он  Ігор  б'ється,  а  співець  все  грає,
Он  Ольга  обіцяє:  "Я  помщусь!",
А  біля  неї  Святослав  малий  зростає.
Владимир  хрестить  Україну  і  народ,
Князь  Ярослав  усе  книжки  читає,
Олега  кінь  -  причина  бід  й  незгод,
(Олега  кожний  Віщим  називає).
Он  бачу  Хан  Батий  веде  орду,
А  козаки  на  конях  своїх  скачуть,
Такі  величні,  аж  очей  не  відведу,
Для  них  і  шабля,  й  честь  багато  значать.
Он  Роксолана  Чорним  шляхом  йде,
Невольниці  журливо  так  співають.
Чурай  Марусю  хось  у  суд  веде,
Її  пісні  і  досі  ще  лунають.
Війна  тут  кожна,  битви  і  бої,
Вони  також  частина  України.
Ми  -  войовничі  діти  рідної  землі,
Для  нас  свобода  вища  за  перлини.
Тут  кров'ю  предків  скроплені  степи,  
Де  колоситься  золотеє  жито,
Козаче  мужній,  ти  спокійно  спи,
Бо  будем  вільні,  поки  будем  жити.
Наша  історія  багряна  і  страшна,
Вона  -  не  казка,  тут  не  так  все  світло,
Бо  правда  є  жорстока,  та  смішна,
Але  без  неї  Україна  б  не  розквітла.
Нас  плюндрували,  бавились  в  катів,
Нас  намагались  знищити  й  скорити.
А  наш  народ  в  майбутнє  полетів,
Відкинув  вчора,  завтра  щоб  творити.
Я  знаю,  що  Бог  дивиться  з  небес,
Бо  вірю,  що  Він  любить  Україну.
Та  не  чекаєм  раю  ми,  чи  див  й  чудес,
Самі  їх  творим,  б'ючись  до  загину.
Я  відкладаю  книжку  десь  набік,
Мрійливо  посміхаюсь  в  синє  небо.
Тарас  Шевченко  -  сильний  чоловік?
Він  українець,  більшого  й  не  треба.
Іще  не  вмерла  Україна?  І  не  вмре!
Нехай  Майдан,  війна,  чи  лихо  й  скрута,
В  нас  духу  рідного  ніхто  не  відбере,
І  саме  в  єдності  є  наша  сила  люта.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690100
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 21.09.2016
автор: Badi