Пігмаліоне мій…

Майстре  коханий  мій!
Якої  тільки  роботи  не  переробили  твої  руки  -
Великі,  загрубілі,  натруджені...
Скільки  фундаментів  заклали,
скільки  чудових  будинків  звели!
Та  лиш  я  знаю,
на  що  здатне  серце  твоє,
несамовито-ніжне...
Яку  красу  воно  викохало,
Який  Храм  кохання  звело
з  тіла  мого  грішного,
з  душі  моєї  захололої.

Звідки  взялася  стрункість,
звабливий  вигин  талії?
Он  які  стали  гарні  груденята
з  набряклими  від    цілунків  пипками...
Лице  освітилося,
Очі  заблищали...
Життя  немов  почалося  знову!

Галатея...  Вона  теж
Зігріта  була
гарячим  коханням
І  ожила...
Чим  же  ти  не  витончений  мистець,
Пігмаліоне  мій,
Майстре  коханий
Із  спрацьованими,  загрубілими  руками
І  таким  несамовито  -ніжним  серцем?!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690062
Рубрика: Верлібр
дата надходження 21.09.2016
автор: Мирослава Жар