У своїй коморі днів минулих збіжжя
Просіває пам'ять решетом сумлінь.
Відкида полову геть, на бездоріжжя,
Де блукають тіні непорозумінь.
Днів минулих зерня очища терпляче
Від сміття образи і відлуння слів,
Що кидали в злобі ми напризволяще,
Щоб почути знову їх в тумані снів.
І, можливо, треба не усе в полову
Викидати, тільки... шкодувать за чим?
Марно серце мріє повернути знову
Те, що непомітно стало вже нічим.
Підсвідомо й самі ми того й хотіли,
Щоб не пам'ятались ні злоба, ні біль.
Тільки не хватало мудрості і сили
Взять і зтерти з згадок пил густий і цвіль.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689830
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.09.2016
автор: Радченко