Почуття множаться скаляром,
Гонять спогади туди-сюди.
Мої незабуті печалі
До любові прокладуть шляхи.
Прострація полонить душу,
А тіло - осінняя хандра.
Вірші тобі писати мушу,
Бо в цьому є сенс мого життя.
Від застуди прийму плацебо
В надії на спільне почуття.
Інженю́ мозку - роль, що треба -
Наївність не відпуска моя.
Хронічно захворів тобою,
Агонія любові все росте.
Мужні схрестять за тебе зброю,
А я пишу вірші. Ось і все.
Глянувши у кохані вічі,
Сказати те трепетне "люблю"!..
Та не здолати мук одвічних,
Отак в невідомості й живу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689772
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.09.2016
автор: Самотня Людина