дх

ключицями    передпліччями
відчуваю
як    позбавляють    мені    стічні    води    моєї    франції.
повен    рот    щойнозірваного    антициклоном    цвіту,
я    теж,
починаючись    з    шиї    -    квітну,
твоїми    цілунками,    солодка    німфо,
мого    згорілого    Саду.

Міцніше    опираюсь    на    хребет    земноводних,
сильніше    впиваюсь    зубами    в    сумні    рибини
з    тобою    я    -    плинна,
і    вільна,
і    гину,
занурившись    у    твої    всевидющі    долоні,
подихом    все    нижче,
там,    біля    скроні,
я    чую    удари    твого    псевдосерця.

мені    вже    так    не    ведеться:
вчуватися    кожному    кроком    невчиненим,
ставатися    поглядом    у    кожному    зниклому    безвісти,
почасти
я    навіть    тебе    бажаю
укинути    до    найглибшого    в    мені    колодязя
почасти
я    навіть    тримаю    тебе    ближче,
ніж    не    мало    б    пекти.
але    ти
і    твої    спинні    мости...

просто    дай,    я    трохи    віддихаюсь  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689583
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.09.2016
автор: Hauch