Утретє осінь землю накриває,
Дарує ще погожі, теплі дні,
Росія ж на "Республіки"* киває,
Мовляв, то винні лиш вони одні.
Сама ж туди шле БТРи, танки,
Змела з землі закріплений кордон,
Везе назад «ребят» своїх останки,
І не указ Європа їй, ООН.
Не гріє осінь груди ветерану,
Роки його давно у сивині,
А в серці і душі – болючі рани:
Онук його пропав у цій війні…
Згадав, як він колись чекав маляти,
А як радів і крокам, і словам,
Любив із ним рибалити, гуляти.
Тепер дорослий – мудра голова.
Та ворог, ненаситний і проклятий,
Затіяв у Донбасі цю війну,
Отож онуку випало й стріляти,
Та шлях його в нікуди повернув…
Насупилися брови в ветерана,
А із очей – непрохана сльоза…
– Чекаємо вже третій рік із травня, –
Змахнув її і пошепки сказав, –
Ждемо його щоночі і щоднини
І віримо, що він, таки, живий…
Не може ж просто щезнути людина, –
Заворушився шрам біля брови…
А осінь в очі сірі заглядає,
Ледь причесала вітром сивину:
– Війна хоч долі людям розкидає,
Та вір, дідусю, вернеться онук!..
16.09.2016.
* Так звані ДНР і ЛНР.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689460
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 18.09.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)