Перший подих і перший крок,
І промовлене перше слово -
Все вкарбовано в тло зірок
Як небесна життя основа.
І куди б не вели шляхи ,
До своєї йдемо Голгофи...
Бо даровано нам снаги
Для надії... Та ще - на строфи...
Хоч яких докладеш зусиль,
Не уникнути слів , що ранять...
І тяжіє відбитком - біль,
Як в свічаді застигла пам'ять.
Хоч мережити можна сни,
Накликати крилаті мрії,
Не сягнути нам глибини:
Що для кожного Бог воліє?..
Годі, брате , клясти талан,
Кам'яніючи у знемозі,
Не злічити незримих ран,
Але , все ж таки ми - в дорозі!
До підніжжя Голгофи - крок...
Стежка прощі - як сходи вгору...
Так ідемо ми в певний строк
Всі, до внутрішнього притвору...
Неофіти і злидарі,
Дурні, генії, правдолюби...
Серцем бачимо Хрест вгорі,
Вірим - душам не буде згуби!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689202
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.09.2016
автор: Вадим Димофф