Свіча горить в глибокій млі.
Сиджу на кріслі одинокий.
Сьогодні ти сказала ні.
Сиджу у задумі глибокій.
Дощ стукає мені в вікно,
Течуть по шибках його сльози.
Мені вже якось все одно,
А на підлозі в’ялі рози.
Годинник, чутно в темноті,
Секунди чітко вибиває.
Чому ж вони у час сумний
Як ціла вічність пропливають?
Сиджу, мовчу, дивлюся прямо,
А на очах сльоза тремтить.
Не серце – попіл від пожежі
У грудях голосно кричить.
Свіча горить, свіча тремтить,
Вона вже майже догоріла.
Стривай ще мить, остання мить
І темрява мене накрила...
Спільнота автора:
https://vk.com/savchyn_roman
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688958
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.09.2016
автор: Роман Савчин